Побутова психоделія

"Убити Хьорста", полотно, олія

 

Як на contemporary-художника, Василь Цаголов занадто «простий». Він не вдається до химерно-зарозумілих інсталяцій – його перформанси душевні, як теленовини про чергову катастрофу. Не малює провокативних полотен. Не виставляє собаче лайно в слоїках. Він навіть не вигадує якусь особливу техніку письма – воно подекуди відверто ескізне, «п’ятий клас, друга чверть», як кажуть про таке студенти художніх навчальних закладів. Широкі мазки, плями незамальованого полотна, цілковито реалістичні й світлотінь, і нею виліплені буденні óбрази. Бабусі під під’їздом, селюки на городі, натовп у метро. Але от сюжети... На колінах старенької, яка теревенить із подружками, сидить інопланетне дитинча і їсть нашу українську кукурудзу. На станції метро трапляється часово-просторовий колапс, і з дірки у матерії виходить Бетмен, чим ніяк не дивує навколишніх.

 

Власне, Цаголов своїми анекдотами про ікс-файли візуалізує медійну сучасність. На картині він відтворює не персонажів, а стан їхньої свідомості, загидженої повідомленнями про НЛО, вовкулаків, усесвітню змову, екстрасенсів і дірки в часі. Фактично це «портрет» украй засміченої ноосфери. Й у цій інформаційній баюрі ми не помічаємо абсурду свого існування, коли зацікавити на хвилину може лише щось сенсаційно-жахливе. Але й до жахів, особливо щоденних, звикаєш і вже не звертаєш на них уваги. Все стає буденним. Нас не вражає й монстр, який компостує поруч талончик, – це дивує тільки Цаголова. Та він не кричить про те в профільних програмах, а тихенько замальовує наше божевілля.