Рампа для ню

«Покадровість» мислення для Бориса Фірцака природна. До, так би мовити, «банального» живопису сценограф і художник кіно звертається в перервах між черговими фільмом чи великим шоу, тому від специфічного погляду нікуди не подітися. Полотна митця вражають продуманістю мізансцен, де ретельно вивірені ракурс, освітлення, деталі, настрій. Бракує лише камери, яка все це вхопить. Але її функцію може виконати й глядач, котрий роздивлятиметься підготовлене художником-постановником.

 

Остання виставка Фірцака «Ню» темою не здивувала – Борис і далі «знімає» свій безкінечний еротичний фільм. Оголена жіноча натура – генеральний напрям його художнього бачення у вільний від кіно час. Та на його стриманих, майже декоративних полотнах жінка не є «головною героїнею». Швидше, вона лише частина цікавого дійства, що відбувається поза картинами. На якусь мить рух із волі режисера зупиняється, наче в дитячій грі «завмри», і ми спостерігаємо, як рука тягнеться, щоб увімкнути торшер, як чекають на своїх слухачів платівки, яким привабливим може бути напівоберт розімлілого в спекотний день тіла. Історія – ось що головне в роботах Фірцака. Його жінки умовні й позбавлені конкретних портретних рис. Одна з деталей новели, початок і кінець якої має придумати інший. Живопис Фірцака нагадує за стилем французьку «нову хвилю» – кіно ні про що і про все, де дівчина з сусіднього двору водночас – прекрасна пані, ідеал, мрія. І її оголеність не має нічого спільного з порнографічним – це просто хвилина, яку зупинили, і не тому, що вона прекрасна, а тому, що вона є. «Оскар» автору!