Місто над Південним Бугом приваблює туристів з усіх усюд не лише церквами й видами повноводої ріки. Тут було бетоноване лігво фашистського фюрера, звідки він прагнув керувати окупацією всієї Азії
«Галичани вважають нас східняками, – скаржиться вінничанка Аліса, поки піднімаємося сходами найвищої в її місті будівлі. – Натомість кияни, побачивши костели, кажуть, що оце вже він і починається – справжнісінький Захід». Пробираємося на плаский дах дев’ятиповерхової вінницької мерії. Годі шукати кращого оглядового майданчика, щоб сфотографувати вечірню панораму. Супроводжує нас електрик Микола Онуфрійович, у його розпорядженні нині «ключі від міста».
Людина на даху може відчути себе володарем світу. Праворуч розкинувся звивистий Південний Буг, розквітчаний будиночками й деревами. Ліворуч – залитий першими вечірніми вогнями центр. Вулицею Соборною їдуть трамваї, врізнобіч розбігаються вулички, з-за новобудов проглядають вершечки костелу та колишнього Єзуїтського монастиря. А навпроти, якщо перейти майдан Незалежності, – сторічний блакитний готель «Савой» (зараз «Україна»), і досі найшикарніша споруда в місті, яку ще на початку минулого століття обладнали ліфтом та електрикою. Видно й вежу, яка має всі права вважатися справжнім символом Вінниці. Цілком схожа на оборонну, хоч створювалася для захисту міста не від ворогів, а від пожеж.
Показуючи різні райони міста, Микола Онуфрійович називає їх «по-народному» – Корея, Слов’янка, Індія. Париж кажуть на Театральну площу, Шанхай – на одноповерхову забудову біля набережної, а Варшавою, крім району, називається ще й мережа місцевих супермаркетів. Ну, й відома Єрусалимка – квартал, де селилися євреї. Відвідуючи осередки єврейського туризму, серед яких подільські Брацлав і Меджибіж, іудеї з усього світу заїжджають і до Вінниці.
Трамваї секонд хенд
Поки їхали від вокзалу тролейбусом і вслухалися в особливості подільської говірки (один добродій дуже голосно говорив по мобілці), помітили за вікнами блакитні трамваї з великими написами: «Від міста Цюрих – містові Вінниця». Як виявилося, тут, так само, як і у Львові, Житомирі, Євпаторії й сусідньому з нею містечку Молочному, прокладено трамвайну вузькоколійку. У Вінниці тривалий час користувалися чеськими трамваями, а нещодавно в тутешніх депо оселилися «швейцарці». Вони вже відслужили десять років у Цюриху, й той люб’язно подарував 50 списаних вагонів східним друзям – і тепер, після капремонту, вони служать вінничанам.
У цих трамваях двері відчиняються після натискання на кнопку, тож мешканцям міста знадобився певний час, щоб призвичаїтися до такої західноєвропейської традиції. До того ж, у швейцарських вагонах є кермо. Вінницькі водії й досі не розуміють, навіщо. Колись трамвай із Цюриха через несправність зупинився посеред міста – щоб його полагодити, швейцарці поривалися терміново вислати свого механіка до Вінниці літаком. Але українці впоралися самі, попутно з’ясувавши цікаву обставину – швейцарські трамваї, на відміну від чеських, можуть тільки тягти вагони, проте не здатні їх штовхати. Тепер на вузьких коліях міста чеські та швейцарські вагони ходять парами – другим завжди їде чеський, щоб за необхідності відштовхати свого залізного побратима в депо.
Вінничани не гордують подарунком багатих європейців, навіть жартують, що списаний швейцарський трамвай – це те саме, що новий український літак. Самокритичне перебільшення, звісно, але вони справді зручні, навіть попри свій поважний як для техніки вік.
Бетон «Вервольфа»
Слідом за своїми трамваями облюбували Вінницю й швейцарські туристи. Натовпи іноземців прагнуть на власні очі побачити залишки східної ставки Гітлера, збудованої неподалік селища Стрижавка під Вінницею. Фашистський фюрер побував там тричі.
До лісу веде гранітна дорога, ледь поросла мохом. І от – стоять дибки величезні кам’яні брили, вирвані із землі вибухом. Із них стирчать покручені залізні прути, які, однак, півсторіччя перебуваючи просто неба, не поіржавіли, чим помножили кількість здогадок і легенд. Читаються сучасного походження характерні для подібних пам’яток написи, подекуди – нецензурного змісту. За офіційною історичною версією, ставку підірвали самі гітлерівці перед відходом із Вінниці.
«Вервольф» був зменшеною копією гітлерівської ставки «Вольфсшанце» в Східній Пруссії. Загалом же ставок у фюрера було сім. У лісі під Вінницею збудували 81 споруду – казарми, лазні, склади, телефонна станція, канцелярія, бюро перепусток, гестапо, робочий штаб Гітлера... Ще три залізобетонні бункери площею понад 80 м² знаходилися під землею. Розповідають, що до ставки проклали залізничну колію, а поблизу зробили злітну смугу для літаків.
Трохи поблукавши з гідом Русланом серед дещо одноманітних брил і сосен, відшукуємо «Басейн для Єви Браун», як кажуть на нього місцеві, – болітце з дощовою водою й очеретом, який росте просто з бетону. Влітку, коли висихає вода, на дні можна побачити відбиток німецького чобота – оце й усе, власне, жодного натяку на Єву. Назва басейну ґрунтується на тому факті, що Гітлер ненавидів своє тіло, вважаючи його потворним, а тому ніколи не роздягався. Тож і басейн йому був ні до чого. Народ придумав міф, за яким Єва Браун начебто мала тут купатися, а Гітлер – на неї дивитися.
«Навіть коли це було ще заборонено, ми возили сюди туристів підпільно, – розповідає Руслан. – Певний час організовували зі студентами театралізовані постановки для міжнародних делегацій. Якщо гостей відповідно налаштувати, переказавши їм дорогою з дюжину байок, а потім усе гарненько інсценувати, з солдатами в амуніції, які виходять з лісу й проводять екскурсії, тоді «Вервольф» сприймається на ура». Якщо ж просто приїхати до Стрижавського лісу й подивитися на цей сірий «стоунхендж», не побачиш нічого особливого – тільки легенди й історія роблять вартим уваги лігво нацистського фюрера.
Світлий лик Пирогова
До слова, в місті проводили конкурс легенд, більша частина яких стосувалася саме «Вервольфа»: тут і вісім підземних поверхів бункера, й сотні метрів таємних переходів, похованих під товстелезним шаром ґрунту...
А за ближчим до «Вервольфа» парканом починається приватна забудова мешканців Стрижавки. Живучи поруч зі ставкою Гітлера, нащадки переможців Другої світової залюбки гуляють у лісі, без жодних забобонів виїздять сюди на шашлики й випасають корів... Вінничани теж полюбляють виїздити до ставки Гітлера на пікніки, нещодавно тут з’явилися дерев’яні лавки для відпочинку. Навідуються сюди й скінхеди, особливо на день народження Гітлера. Вже мала місце й сутичка з міліцією, яка одного разу розігнала їхнє «свято».
Дивно, але у згаданому вище міському конкурсі немає жодної легенди про Миколу Пирогова. В селі Вишня під Вінницею розташована музей-садиба засновника військово-польової хірургії, де лікар прожив останні 20 років свого життя. А в самій Вінниці вже 128-й рік зберігається його тіло, забальзамоване за новітньою тоді технологією, яку згодом не зуміли до ладу повторити бальзаматори тіла Леніна.
Вінничани вважають, що негативний імідж Гітлера врівноважує саме світлий образ Пирогова. Проте черги до його мумії немає. «Я хоч і часто воджу сюди туристів, – зауважує Руслан, – але в середину намагаюся не заходити – чекаю біля склепу, в якому лежить тіло вченого».
Сповнюється легендами й підземна частина самої Вінниці, пронизана численними ходами й тунелями. Старожили пам'ятають, як у центрі міста цілі вантажівки йшли під землю, а потім будівельники по декілька місяців засипали котловани.
У двоповерховому підземеллі костелу Божої Матері Ангельської вже розчищено кілька кімнат – ченці проводять там заняття недільної школи. Лишилася під містом і так звана ставка Ворошилова – підземні укріплення поблизу Військового санаторію. Зараз у покинутих радянських катакомбах розмістилася церквиця.
Інші рештки радянської військової потуги, що позалишалися після холодної війни, подекуди вдається перетворити на туристичну принаду. Пускові установки зенітно-ракетних систем і комплексів зараз можна оглянути у Військово-історичному музеї, який міститься на території штабу Повітряних сил України. Він уже встиг набути популярності серед іноземців – усім хочеться подивитися на техніку, яка колись наганяла на них страху.
,
Увесь цей джаз і хрін
Вересневий джаз-фестиваль і «Шешори подільські», які начебто мали стати фестивалем мандрівним, проте на Вінниччині затрималися вже на два роки, роблять край привабливим для поціновувачів музики. А після того, як режисером Дня міста став Ярослав Федоришин із львівського театру «Воскресіння», Вінниця несподівано для себе перетворилася на столицю вуличних театрів, які з'їхалися на карнавал з усього світу. На цьогорічний День Європи Вінницю вдруге заполонять «живі скульптури» – загримовані актори, здатні день простояти нерухомо, а потім налякати неочікуваним жестом.
Що треба везти з Вінниці як сувенір? Хрін. На туристичному ярмарку в Києві саме він був представлений як бренд міста. Окрім характерних «майонезних» баночок із хріном тут випускають і зовсім маленькі – подарункові. Придбавши цю автентику, мчимо до вокзалу проспектом Коцюбинського. Одна з головних магістралей міста ще кілька років тому була ринком. Важко повірити, але за депресивних часів дорогу поглинула стихійна торгівля, вкрила ятками й наметами аж до самого вокзалу. Проте поступово Вінниця приходить до тями й перетворюється на затишне євромістечко – зі швейцарськими трамваями, Wi-Fi у центрі й прекрасними лісами на околицях.
ВАРТО ОГЛЯНУТИ
Літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського – будинок, у якому 17 вересня 1864 року народився класик, зберігся донині. Музей у ньому існує з 1927 року. Тут можна довідатися не лише про факти з життя відомого українського письменника, а й побачити типове житло українців кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя.
Мавзолей Пирогова – забальзамоване тіло засновника військово-польової хірургії Миколи Пирогова знаходиться у склепі під церквою Миколи Чудотворця.
Преображенський кафедральний собор – перша у Вінниці соборна церква, яка знаходиться у приміщенні «скасованого» у ХІХ сторіччя Домініканського монастиря.
«Вервольф» – залишки східної ставки Гітлера, що знаходилася у лісі неподалік селища Стрижавка. У місті й досі снуються легенди про вісім підземних поверхів бункера, сотні метрів таємних переходів та радіаційне випромінення, яке начебто йде від руїн.
|
.jpg)
.jpg)
.jpg)
