Родом із Закерзоння

Дозвльте одне зауваження й уточнення. Коцепція виселення українців з їхніх етнічних земель на території Польщі виникла ще перед ІІ Світовою війною, бототьба з УПА стала вигідним оправданням. Прелюдією до виселення стала 1938 р. "ревідникаційно-полонізаціїна акція" на Холмщині та Підляшші, у практиці - руйновано православні церкви. А чому були такі жорстокі погроми українських сіл? Це наслідок Волині 1943-44. На Закерзонні більшість селян ішла до УПА, щоб себе і родину захистити, частина під примусом. Ці хлібороби не мали так високої національної свіломості, як нам здається. Їх кшталували щойно в рядах УПА на виховно-ідеологічних заняттях і очевидно боротьба з польськими збройними формкваннями. Часто вони бачили результати польських погромів і напевно це на них вплинуло. Націоналістами можемо назвати провід УПА і горстку звичайних партизанів, але звичайно не в більшості не всіх. Однак це власне український націоналізм довів до етнічної чистки на Волині. туту ситуація була вдмінна.

Погоджуюсь з висловленими думками. Слова "ковадло націоналізму" просто вбили. Навіть засумнівався, що читаю Тиждень, а не якусь найрадикальнішу радянську агітку, примітивність закидів якої лише підкреслюють ступінь ненависті до українства.
Шкода, що дехто дозволяє собі таку безвідповідальність. Ні до чого хорошого це не призведе.

Андрію Шевціву: Андрію, дякую за розлогу відповідь. На жаль, журнал Тиждень не є історичним альманахом, де неможливо не оминути усі історичні перепетії. Запрошую до ознайомлення з моєю книжкою, яка вийде цього року у Польщі польською мовою (як монографія), і в Україні українською (переспів).

Романе, я вважаю, що Тиждень, це є серйозний часопис і я не сподівався від Тебе, як від співробітника цього авторитетного видання, відповіді із особистими звинуваченнями про те, що я, на Твою думку, бачу події, про які ми дискутуємо, «в рожевих окулярах». Я сподівався на фахову та аргументовану дискусію. Може я й справді щось неправильно зрозумів, але Твоя стаття мене дуже зачепила і тому я вважав за потрібне висловити свою думку.

Наскільки я зрозумів із Твоїх слів, Ти вважаєш що: 1. УПА тероризувала українське цивільне населення на Закерзонні, оскільки їй залежало на тому, щоб ці терени залишались українськими будь-якою ціною; 2. Тотальне виселення українців із Закерзоння є одним із наслідків діяльності УПА. Я з Тобою не погоджуюсь, оскільки вважаю, що визначальним фактором діяльності УПА на Закерзонні була необхідність захистити українців від депортацій, а подекуди і від фізичного знищення. Натомість слушним мені видається Твоє твердження про те, що УПА стала приводом для розгортання депортацій українців. Але ж привід відрізняється від причини тим, що він є ситуативним прикриттям для справжніх мотивів вчинку.

Коли 9 вересня 1944 р. була укладена радянсько-польська угода про «обмін населенням», то там ж ні слова немає про УПА – адже тоді Москва та Варшава сподівалися, що закерзонські українці добровільно залишать свої домівки. Після того ж як на початку 1945 р. різко зменшилась кількість українців бажаючих виїхати до УРСР і коли адміністративні заходи (збільшення податків, відбирання землі, закриття українських організацій та шкіл) не подіяли, поляки вдалися до прямого терору.

Від лютого 1945 р. почалися збройні напади на українські села, які здійснювалися як урядовими, так і нелегальними військовими формуваннями. 3 березня 1945 р. відділ колишніх вояків Армії Крайової спільно із цивільними поляками вбив у Павлокомі 365 українців; 5 квітня 1945 р. 2-ий Самостійний Операційний Батальйон Корпусу Внутрішньої Безпеки вбив в Горайці 155 українців; 17 квітня 1945 р. відділи Національної Військової Організації вбили в Пискоровичах 358 українців. І це лише найбільш відомі приклади. Головна мета всіх цих нападів – залякати українців і змусити їх виїхати з рідної землі.

На той час відділи УПА на Закерзонні були ще порівняно малочисельними і тому головним об’єктом польських нападів було українське цивільне населення, а не відділи українських повстанців. Натомість після того як навесні 1945 р. відділи УПА, сформовані в основному із закерзонців, розпочали бойові акції проти учасників нападів на українців – хвиля цих нападів вщухла, а сама УПА стала головною перешкодою у виселенні українців із Закерзоння.

3 вересня 1945 р. на терени Закерзоння було введено три дивізії Війська Польського з метою примусового виселення українців і боротьби проти українського визвольного руху. Однак польська регулярна армія зіткнулась із запеклим опором, який організувала УПА. Але знову ж таки – головна мета каральних заходів з боку Варшави була не в тому, щоб знищити УПА, а в тому, щоб виселити українців. Натомість УПА була не стільки приводом для депортації, скільки єдиною суттєвою перешкодою для перетворення Польщі у мононаціональну державу. При чому діяльність УПА переважно полягала не в примушуванні українців залишатись на Закерзонні, а в захисті тих українців, які опиралися насильному виселення. Про операцію «Вісла» та подальші події я писав уже в попередньому коментарі. Спираючись на ці факти, я вважаю, що наслідком діяльності УПА на Закерзоння було якраз не тотальне виселення українців із Польщі, як пишеш Ти, а навпаки – збереження можливості перебування на цих теренах для значної частини українців. Все ж таки, 150 тисяч із 650, це не так вже й мало.

Щодо фактів застосування примусу та здійснення каральних заходів з боку ОУН та УПА щодо українського цивільного населення, то я визнаю Твою рацію в тому, що ці факти мали місце. Очевидно, що будь який партизанський рух в екстремальних обставинах змушений застосувати силові засоби впливу на населення, яке проживає на території його діяльності. Але ж це не означає, що силові заходи визвольного руху щодо цивільного населення дорівнюють таким же заходам з боку окупанта. Адже мотиви у них зовсім різні, а тому кардинально відрізняються методи та масштаби застосування сили щодо цивільних.

Романе, як Ти вважаєш, наскільки взагалі співмірними є кривди завданні українцям Закерзоння польськими військовими формуваннями і УПА? Якщо вже й писати про те, що українці Закерзоння «опинилися між молотом комунізму та ковадлом націоналізму», то хіба маючи на увазі націоналізм польський, а не український. Адже напади на українські села на Закерзонні здійснювали не лише урядові війська, а й учасники польського антикомуністичного підпілля. Тобі ж напевно відомо, що з рук польських націоналістів загинули тисячі цивільних українців на Закерзонні в 1944-1946 роках.

До речі, це, здавалось би, досить суттєвий фактор. На жаль в своїй статті Ти фактично оминаєш цей аспект депортації українців із Польщі. Ти пишеш: «терор, що розгорівся на всьому українсько-польському кордоні, косив щоразу більше жертв». Але Ти не згадуєш про Павлокому, Пискоровочі чи інші постраждалі села, не пишеш про масштаби цього терору, а відтак і про його вплив на перебіг депортацій. Поруч з цим, Ти також відмовляєшся визнати той факт, що більшість акцій УПА на Закерзонні були спрямовані саме на захист українського цивільного населення від польського терору. Чи може Ти вважаєш, що УПА здійснювала «постійні підриви колій, мостів, спалювання полів і помешкань по тих, хто виїхав» лише заради забезпечення зв’язку із Заходом чи скажімо з метою «підвищення національної свідомості»? Сподіваюсь, що ні.

Розумію, що для Тебе, напевно, є неприйнятним радикалізм дій УПА. Погоджуюсь, що краще боротись за свої ідеали ненасильницькими методами. Можемо пишатися тим, що наш народ пішов саме таким шляхом в 2004 році. Але ж 50 років тому було зовсім інші умови. Тому я не розумію, чому Ти прирівнюєш радикалізм УПА до терору з боку комуністичної влади Польщі і чому не вважаєш за потрібне враховувати контекст тих подій, причини та спрямування силових заходів УПА. Також мені важко зрозуміти, чому критикуючи радикалізм УПА, Ти оминаєш злочини польських націоналістичних формувань скоєні на українському цивільному населенні Закерзоння.

Твердження автора, що українці Закерзоння в роки повоєнних депортацій – «опинилися між молотом комунізму та ковадлом націоналізму» підтверджуються документально. Переселенці не хотіли їхати у східні області УРСР, а усіма "правдами і неправдами" намагались осісти у Західній Україні. Мали надію повернутись додому, а якщо ні, то жити недалеко від нього. Їх селили у хатах поляків, які їхали на Захід. Але за той невеликий час, поки хата лишалась без старих і нових господарів - її розбирали сусіди - українці-галичани. Вони у переважній більшості непривітно сприймали переселенців з-за Бугу. Опинившись без даху, без їжі, переселенці змушені були йти на державну роботу, як єдину можливість вижити. Це сприймалось УПА як співпраця з совєцьким режимом і звідси жертви... Ці документи в обласних архівах МВС, які досі зесекречені.