Прогноз

 

Володимир Фесенко,
керівник Центру політичного аналізу «Пента» 

 

У разі перемоги Віктора  Януковича на президентських виборах насамперед, думаю, виникне проблема легітимації його перемоги. Навряд чи Юлія Тимошенко легко визнає свою поразку. Розв’язання цього конфлікту вимагатиме переговорів між ключовими політичними гравцями. Можлива така комбінація: Тимошенко визнає перемогу Януковича лише за умови, що вона залишиться прем’єр-міністром. Проте навіть у цьому випадку якщо не в самого лідера ПР, то в його оточення може виникнути спокуса захопити всю владу. Тому ідея проведення дострокових парламентських виборів витатиме в повітрі.

 

Добре, що ПР і БЮТ зараз нібито домовилися про правила гри, ухваливши спільними зусиллями нову редакцію закону про вибори президента. І на майбутнє також варто було б домовлятися про правила гри, а ще краще – дотримуватися їх. БЮТ і ПР, з одного боку, є конкурентами, зокрема на наступних виборах, з іншого – вони приречені домовлятися як мінімум про співіснування. Під знаком цієї єдності та боротьби, зіткнення інтересів і водночас намагання знайти компроміс розвиватиметься політична ситуація в найближчому майбутньому.

 

 

 

Звичайно, буде спроба нормалізувати відносини з Росією. Стосовно Росії Янукович поводитиметься обережніше. Буде зроблено абсолютно чітку установку на те, щоб не дратувати Росію, усунути ідеологічно-політичні приводи, що спричиняють конфронтацію. Проблеми, звісно, залишаться – не думаю, що Януковичу вдасться їх одразу вирішити. Та принаймні від гасла використання ідеологічної війни з Росією як чинника формування української національної свідомості відмовляться. 

 

 

 

Павло ­Мовчан,
голова підкомітету з питань творчої діяльності, мистецтва, культурно-просвітницької та мовної політики Комітету ВР з питань культури і духовності, голова ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка

 

У культурній і мовній сферах за президентства Януковича однозначно відбудеться відкат назад. Це люди, які не мислять стратегічно, не уявляють, що можна і треба робити задля українськості в Україні. Вони можуть лише протиставляти Схід і Захід країни. На жаль, штучний поділ і конфронтація підігріваються соціальними чинниками. Свій бізнес регіонали, треба віддати їм належне, розвивали самотужки, без участі Москви, однак єдина культурно-мовна сфера їх цілком влаштувала б. Так би мовити, бізнес окремо, культура спільна. До речі, навіть не культура в повному розумінні, а масова культура, попса, низькопробщина… Вони ностальгують за радянщиною, співають радянських пісень, як це було на ювілеї Леоніда Кучми… Їхній культурний рівень – це рівень жартів «95-го кварталу»…

 

Відверто кажучи, а хто коли-небудь переконував Януковича в тому, що бути в Україні й представляти Україну треба, хоча б знаючи її історію, культуру? Я не здивуюсь, якщо їм диктуватиме умови Москва, адже в Партії регіонів є депутати, готові вже завтра русифікувати все підряд. На жаль, Віктор Ющенко небезпеку усвідомив надто пізно, не скористався нагодою за підтримки абсолютної більшості ухвалити закони про мову, про статус української мови як державної… За п’ять років можна було б забути мовну тему і мовну карту, вона не розігрувалася б … А так цей бульйончик підігрівається, і в ньому зручно почуваються ті, хто хоче інкорпорувати Україну в Російську імперію… Ми, звичайно, протидіятимемо. Зрештою, вірю, що переможе україноцентричний президент – той, хто скаже, що він за українські інтереси. 

 

 

 

 

Олександр Жолудь,
провідний економіст Міжнародного центру політичних досліджень 

 

Якщо на виборах переможе Янукович, на суттєві зміни в економіці сподіватися, на мій погляд, не варто. Чого можна очікувати, то це перерозподілу на користь регіоналів керівних посад на підприємствах і грошових потоків. Що ж до сприяння малому і середньому бізнесу, яке декларує ПР, то під час обох прем’єрств Януковича ми його не бачили, як, на жаль, і в інші періоди…

 

Незалежно від того, хто в нас очолював уряди впродовж останніх щонайменше восьми років, казати, що його діяльність вплинула на основні макроекономічні показники, було б, м’яко кажучи, перебільшенням. На темпи зростання української економіки впливають насамперед світові ціни на основні продукти українського експорту. Під час першого прем’єрства Януковича – 2003–2004 роки – справді спостерігалося доволі суттєве зростання обробної промисловості (на 17%) та оптово-роздрібної торгівлі (на 21%). Це пов’язано з тим, що саме в 2003-му ціни на метал на світових ринках значно підвищилися. Відповідно це привело до збільшення випуску продукції підприємствами металургійного комплексу і водночас до зростання оптової торгівлі, тому що підприємства не експортують метал напряму, а продають посередникам. Найсуттєвіше зростання було, зокрема, в будівництві (різноманітні проекти – добудова другого блоку Хмельницької АЕС, спорудження автобану Київ – Одеса, мостів через Дніпро тощо). Щоправда, новий блок на ХАЕС не може працювати на повну потужність, автобан Київ – Одеса досі недобудований, те саме з мостом через Дніпро… Гроші вклали, а кінцевого результату не отримали. Виникає за питання: чи не були ці проекти зручним засобом відмивання коштів? Питання тут навіть не до найвищого керівництва – цілком можливо, що на цьому заробляла так звана середня ланка. Не хотілося б, щоб ця практика відновилася. 

 

У 2004 році спостерігалося значне роздування оптової торгівлі, що супроводжувалася фіктивними операціями, зокрема з поверненням ПДВ, тобто прокручувалися великі суми, які існували лише на папері. Можна згадати занижені експортні ціни або штучний імпорт, якого насправді не було: тоді суттєво зросли обсяги виведених коштів за кордон.

 

Приватне споживання за прем’єра Януковича зростало навіть швидше, ніж виробництво: наприкінці 2004-го було підвищено пенсії до прожиткового мінімуму, збільшилися інші соціальні виплати. Тобто добробут громадян трохи поліпшився, однак завдяки не так зусиллям уряду, як сприятливим для вітчизняної економіки зовнішнім обставинам.

 

Що стосується курсу гривні, то його штучно стримували, але не від падіння, а від зміцнення, оскільки дешевий долар був невигідний експортерам, за якими здебільшого стояли регіонали. Якби у 2003 році Нацбанк не займався друкуванням гривні, ми, можливо, мали б курс гривні не 5,33 за долар, як було, а приблизно 4,5. Зростання цін на метал призвело до суттєвого припливу іноземної валюти в Україну, яку викуповував НБУ, друкуючи гривню, що, зокрема, впливало на ціни.