Гадаю, пан Олексій (як історик зазначу, що він все-таки має "серйозну освіту":) дещо спрощує картину. Коли він говорить про українські міста Речі Посполитої, то варто зазначити, що міщани-українці у них майже ніколи не становили більшості, в магістратах переважно заправляли католики (переважно поляки, частково інші емігранти). Тож нинішня ситуація закладена ще років сімсот назад. І, гадаю, саме село ці сім століть і рятувало українців від втрати ідентичності. Інша справа, що сьогодні, кол сільські жителі дивляться той самий (читай - заповнений російським, американським чи ще якимось продуктом) телевізор, слухають ту саму музик, а дехто вже й має доступ до комп'ютера та Інтернету (тому попередній вплив збільшується в рази), слід говорити про порятунок українства як такого.

Дивно писати про селоцентричність української класики - і не згадати про Валуєвський циркуляр і Ємський акт - документи, за якими, скажімо, українською мовою можна було ставити вистави виключно на сільську тематику. Звідси, з оцих обмежень, теж великою мірою родом наша золота селоцентрична класика.
Марія Заньковецька, актриса світового масштабу, усе життя мріяла грати світову класику - але грала Наталок-Полтавок, бо обрала Україну.

А класика - це ж канон. Тобто селократичність української культури культивувалася свідомо.

З іншого боку - варто було б автору згадати й про Голодомор - коли геноцид нації чомусь усе-таки зосередився саме на селі - як її ядрі.

Автор не розуміє про що пише, і це типова ситуація в журналістській братії яка, не маючи серйозної освіти і лише посфактно рефлексує на зовнішні подразники.
Міста є домовинами нації. Починаючи від низької народжуваності городян і закінчуючи практично відсутніми горизонтальними звязками.

Так що справжній українець справді або з села або городянин в першому-другому поколінні, тобто звязки з селом ще збереглися. І це не міф.

Український політичний діяч еміграції 20-х років ХХ століття Микита Шаповал, між іншим, соціаліст-рволюціонер, одним із необхдних заходів після відновлення незалежност України вважав українізацію міста й створення економічної залежності міста від села (!). Саме це він вважав запорукою збереження незалежності. А ще один еміграційний політичний діяч, Валентин Садовський, розробив принципи боротьби з аграрним перенаселенням українського села, які суттєво відрізнялися від столипінських і тим більше більшовицьких. Якби сучасна українська політична "еліта" спромоглася почитати ці праці й реалізувати, наскільки це можливо в сучасних умовах, можливо ми сьогодні спостерігали зовсім іншу ситуацію і в сільському господарстві, й в економіці в цілому. Але нашій "еліті" зручніше зберігати радянську систему економіки й культивувати міф про "селянськість" українців. Тому що наша "еліта" на 90% складається з росіян та євреїв (якщо хочете, можете вважати це ксенофобією). А українцеві відводиться роль селянина, який перебуває десь на переферії економічного, політичного й культурного життя. Ось в чому основна небезпека міфу про селянське походження українського народу.
А боротьбу проти цього міфу й похідних від нього стереотипів мають вести самі українці - кожен, де і як може. Ніхто за нас це не зробить. Тільки в цьому разі ми станемо господарями у власному домі.

Тут нема нчого дивного. від часів литовсько-польських уній на українську верхівку чинився шалений асиміляційний тиск - спочатку польський, а потім московський, і згадана елітана превеликий жаль цьому тискові піддавалась. Тому і нині маємо московськомовні міста Східної України, де моск.люмпенвважає себе вищим за сільського україномовного інтелігента