Жага помсти

 

 

Грузини ображені на росіян. Зі сторони Абхазії та Південної Осетії армія РФ увійшла вглиб країни на 35–40 км і досі контролює частину цих земель.

 

Спочатку цю глибоку образу не відчуваєш. Коли ходиш вулицями Тбілісі та спілкуєшся з перехожими російською мовою – тобі привітно відповідають, посміхаються, можуть навіть провести до будинку, який ти шукаєш. Варто поспілкуватися з грузинами щонайменше годинку, щоб відчути цю образу на сусідню країну. «Я раніше була проросійськи налаштована, – розповідає Рузанна, етнічна вірменка, котра все життя прожила в Тбілісі. – Зараз я не можу дивитися російське телебачення, не можу чути ту брехню, яку вони про нас говорять. Я ображена навіть на своїх родичів, які живуть в Росії. Вони нам телефонують і запитують, яка в нас погода в той час, коли нас уже другий день поспіль бомблять. Я живу якраз поблизу радіостанції, яку розбомбили вщент у перші дні війни. Я їм кажу, що в нас війна, а вони не вірять, бо в них по телевізору показують Цхінвалі й усе». Потім Рузанна довго жаліється на те, що росіяни повели себе занадто жорстко з Грузією, що вони продовжували свій марш країною навіть після підписання перемир’я, хотіли штурмувати Тбілісі тощо. «Але найгірше, що вони й не збираються нам повертати наші, споконвічно грузинські землі. Після цього навіть до мене, раніше проросійської людини, прийшло розуміння, що Росія – наш ворог, а не друг», – резюмує Рузанна.

 

Капітан Леван Джапарідзе, командир грузинського миротворчого корпусу, що в дні грузинсько-російської війни повернувся з Іраку, описує свою образу на осетинів і росіян більш образно. «Це все одно, що до вас прийшов хтось чужий і попросився переночувати, а потім залишився жити», – обурюється Леван. У грузинському селі поблизу Цхінвалі проживала його родина. Жінка та діти якраз перед війною поїхали відпочивати в Батумі. А от батька, відомого на всю округу своїми знахарськими здібностями, з окупованих територій сусіди вивозили потайки. Дім Левана спали найпершим у селі. Не місцеві – він це знає напевне – росіяни. «Я як грузин не можу такого пробачити. Якщо наша влада відмовиться від цих земель і не буде за них боротися – мені залишиться тільки одне: звільнитися з армії й уже просто як цивільний піти й помститися», – говорить Леван. Його колега, грузинський офіцер, який відмовився від публікування свого імені, впевнений, що для помсти йому звільнятися з армії не доведеться: «От наша армія за рік стане на ноги, ми приєднаємося до НАТО й тоді відіб’ємо й наші села, й Кодорську ущелину, й Абхазію та Південну Осетію».

 

28-річний Звіад, який ніколи не служив у армії, навіть засперечався при мені зі своїм другом Ноєм, коли на абхазців і осетинів краще нападати. «Зимою треба йти в наступ. Перевали снігом засипані й усяка чеченська шушера та російські козачки сюди не дійдуть. А коли дійдуть – усе вже знову буде грузинським», – стверджує Звіад. Ной же впевнений, що краще йти в наступ на весні, коли перевали ще в снігах, але вже є зелень, за яку можна ховатися. З приводу зброї товариші не переймаються – її після війни в Грузії повно. Навіть мені пропонували купити АК за $50. «Коли набирали резервістів, то колишніх бойовиків не приймали. Боялися, що ті отримають зброю й будуть воювати, не дивлячись на наказ припинити вогонь. Наші бойовики свого часу двічі брали Сухумі, після чого грузинська влада просила їх скласти зброю й віддавала Сухумі назад. Вони виступлять, і я піду з ними – дістали мене ці росіяни», – каже Звіад.

 

Повернути втрачені землі не безпосередньо, але все-таки закликає й грузинське телебачення. Всі канали крутять патріотичні пісні, кліпи до яких зачіпають за живе кожного грузина. Один із кліпів починається з візиту до Цхінвалі російського офіцера, який роздає осетинам зброю та закликає обстрілювати грузинів. Головна дійова особа кліпу – дівчина, в якої брат воює на боці осетинів, а наречений – у грузинській армії. У весільній сукні вона вибігає на поле бою й падає від кулі на руки брата і нареченого. А потім грузинсько-осетинське весілля, дивлячись на яке, російський офіцер зі злістю говорить: «Всьо, поєхалі отсюда». Або пісня про Абхазію, яку співає ціла когорта грузинських виконавців. Найбільше в цьому груповому кліпі мене вразила напівабхазка-напівгрузинка Діана Гурцкая, котра виконує ключову фразу: «Абхазія, ти така близька й далека. Чи побачу я тебе?». Прикметно, що, співаючи ці слова, сліпа від народження Діана стоїть на березі моря й наче дивиться на абхазький берег.

 

Чи відвоюють грузини втрачені землі, покаже час. Зараз зрозуміло тільки одне – воювати за них вони хочуть.