Махновський сейшн у Гуляйполі засвідчив: Україна потребує ще не одного десятка локальних фестивалів
Попри єдину заборону – продавати футболки з легендарним уже висловом Юрка Покальчука «Вчіть, б..., нашу мову!» – сприяння міської влади Гуляйполя в проведенні й організації IV «Дня незалежності з Махном» важко було не зауважити: під перформанс «махновського весілля» віддали святая святих – відділ РАГСу. В районному будинку культури зорганізовано показ – Oh, My God! – українськомовної версії забороненого фільму «Бруно». Навіть всюдисуща міліція не викликала традиційного для таких заходів неприємного враження. Можливо, завдяки присутності на святі профільного міністра, який узяв на себе почесну місію відкрити пам’ятник найвідомішому анархістові й сепаратистові. На самому монументі, до слова, виднілися дві таблички: одна «Нестор Махно», а поруч, такої самої величини (!) «Пам’ятник встановлено завдяки Ю.В. Луценко та МО «OSTANNЯ БАРИКАДА». Напевно, Юрію Володимировичу більше ніяк було потрапити до історії, хоч сам пам’ятник авторства Владлена Дубініна справді вдалий.
Усе могло бути й інакше: у зв’язку з початковим несприйняттям місцевою владою ідеї фесту, методів його організації, далеких від закостенілих «смотрів самодєятєльності» чи «днів села/міста», махновська тачанка «Останньої барикади» мала всі шанси покотитися далі – благо, Нестор Іванович «наслідив» по всьому південноукраїнському степу. Містечку однозначно поталанило з історичною кармою «махновської столиці», хоч навіть цього разу звучали песимістичні нотки про вже «останнє Гуляйполе». А однак місцеве населення за чотири роки проведення «найбезбашеннішого фесту країни» навіть полюбило всіх цих панків, «готів», голомозих скінів у вишиванках і було готове на них – ТАК, ЗАРОБЛЯТИ!
Не залишала думка: а як же Токмак, Пологи, Оріхів, Молочанськ, інші запорізькі містечка – чи їм не поталанило з назвами, чи з владою, щоби бути приреченими на вічні обжинки, дні міста, «звіти худколективів району»?! До них не приїде столичне мистецьке об’єднання, аби зробити їм фестиваль. Олесь Доній, ініціатор гуляйпільського фесту, переконаний: українці звикли хвалитися, що є працьовитою ініціативною нацією, але насправді вони ліниві й апатичні. Відомо, що це радше наслідок десятиріч комуністичного «раю», але факту це не змінює: кожна ініціатива в Україні мусить пройти всі муки бюрократичного пекла, аби знайти свою реалізацію. Тож українець сім разів подумає перед початком власної справи, тим більше такої дорогої й невдячної, як фестиваль.
«Україну поглине хвиля фестивалів», – такими повідомленнями рясніли українські ЗМІ цього літа. Проте на 46-мільйонну країну з найбільшою в Європі територією наявна кількість фестів – мізерія. Можливо, не на всі такі заходи районного значення варто вибиратися з компанією знайомих, а проте КОЖНЕ містечко заслуговує на свято, яке можна було б чекати цілий рік. Інша річ, знайти власну нішу й не бути однояйцево схожими один на одного запрошенням третьорядних «стАлІчних звй’озд» із розряду могилевських/юнакових/івобобулів – теж не просто. Історичних постатей рівня Нестора Махна не так і багато – Кармелюк із Довбушем, Петлюра з Бандерою, гетьмани Мазепа, Виговський, Хмельницький – половина з цих осіб укупі з Тарасом Бульбою вже «підключені» до фест-руху. А далі? Цікавим є приклад фестивалів-супутників «Таврійських ігор» – у Скадовську, як відомо, відбуваються дитячі «Чорноморські ігри», в Цюрупинську проходять спортивні «Олешківські забави», а в Голій Пристані – фольклорні «Купальські зорі» (останній, що відбувався спочатку також за ініціативою Миколи Баграєва, нині вже фактично переведено на місцевий баланс).
Махновський фест у Гуляйполі – один із кроків на шляху творення міської андеграундової української культури. Його фестивальна ніша лежить поміж театральними перформансами та дискусіями про культуру й жлобство, виступами малознаних рок-н-рольних команд і казками Лірника Сашка. Поетичні слеми й чоловічий боді-арт, «Томатний лідер нації» й конкурс махновського костюма, «Картини з ніжками», а на тлі цього – споглядання розміреного провінційного життя, присмаченого поїданням місцевих кавунів і винограду. І все це Нестор Махно!? Креативно, так би й усім!
