Спостерігаючи за гарячими дискусіями щодо освітянських реформ, бачимо, як утверджується міф про радянську систему освіти, яка нібито була чи не ідеальною, аж поки раптом розвалилася протягом 1990-х років. Може, нам повернутися назад? Але до чого?
У мене невеликий досвід роботи в школі, більший – у Полтавському педінституті. Я був шкільним учителем у 1952–1953 роках, ще за Сталіна. Пригадую вчительський убогий голодний пайок та контроль партійних органів. У ті часи бідність учителя увійшла в приказку. Вчитель був наймитом, якого можна використовувати й на збиранні буряків, і на агітпунктах. Але вчительська праця дозволяла хоч якось жити, й у 1953-му було краще, ніж у 1933-му. Втім, навіть тоді педагог, який читав лише програму й підручник, не мав жодних шансів на повагу учнів. Таких висміювали навіть у тій тоталітарній країні. Аби учні прислухалися до вчителя гуманітарних дисциплін, він мусив займатися самонавчанням, мати бодай невелику бібліотеку, що траплялося рідко.
Виняток становили технічні спеціальності, де свобода була більшою й практичні вимоги – вищими. В університетах та інститутах усе трималося на голодному інтелектуальному пайку, на задано примітивному рівні. Зараз важко це уявити, але тоді люди хотіли читати, шукали вчителів, які мали знання. Проте задовольнити той інтелектуальний голод могли рідко які викладачі. Часто їх звільняли, бо ж «ідейні», лояльні погано виглядали на тлі розумних і розкутих. Боротьба велася не за якість викладання, а за місце, й бідність кадрів, особливо з української мови та літератури, тоді регулювали з «центру».
Ми успадкували систему життя й освіти з радянських часів. Олександр Довженко казав про соціалістичну освіту, що «з мільйонів неписьменних зробила мільйони малописьменних». Уже моє покоління відчувало слабкість цієї системи. Та все ж була формальна обов’язкова освіта. Існувала також певна шкала вимог до освіти. Вони не були легкими. Інша річ, що у сфері гуманітарній переважали вимоги нерозумні, кон’юнктурні.
Ще один міф – доступність вищої освіти у Радянському Союзі. Якщо говорити про правила вступу, то вони були для всіх рівними. На жаль, формально декларували одне, а насправді була страшна корупція й труднощі для людини незабезпеченої та без знайомств. Зовнішнє тестування, яке тепер запровадили, – об’єктивний та чесний спосіб добору найкращих, випробуваний у культурних країнах. Його треба було запровадити давно.
Міф про добру державу – найтяжчий спадок радянських часів. Ми часто вживаємо слово «популізм», але не пояснюємо, що ця хвороба успадкована від радянської системи. Держава прагнула подобатися масам, а не піднімати людину. Популізм прямо пов’язаний із патерналізмом, себто уявленнями про владу, яка дарує. А де привілеї, там з’являється корупція та зловживання. Про обмеження пільг Віктор Ющенко почав говорити вже на початку свого президентського терміну, і це тоді звучало як заперечення популістських методів. Нині державне керівництво занадто слабке, аби зупинити механізм пільг. Але задля нашого оздоровлення вкрай важливо ці привілеї обмежити.
Зараз упали старі догми. Є можливість переробити систему освіти. Студенти можуть вибирати різні навчальні заклади, і в цьому плюс. Проте хитра людина посткомуністичного світу, яка звикла створювати інституції на кшталт контори «Роги й копита», понавідкривала академій під особу, під директора. Таким чином відбулася девальвація диплома про освіту, уневажнення диплома. Як руйнує суспільство виробництво фальшивих грошей, так руйнує і виготовлення фальшивих дипломів. І тут своє слово має сказати держава, запроваджуючи суворі вимоги, як це робить кожна цивілізована країна. Ліберальний Захід виставляє щонайсерйозніші вимоги, коли йдеться про справжність освіти.
Кожне навчання є продовженням досвіду попередніх поколінь. Ми успадковуємо рівень попередніх десятиліть, де винищували найкращих і плюндрували живильний культурний ґрунт. Бетховен жив у країні, де біля сусідського вікна можна було почути музику, де студенти збиралися слухати Канта. Ми ж успадкували ідейний примітив і духовний занепад, лікнепівський рівень, брак вищих імперативів. А на мілинах глибоко не пірнеш і не розгойдаєш хвилю. Ми нікуди не подінемося ані від застійної заздрості, ані від конформістського радянського спадку. Протиставити цьому маємо плекання бунту, наполегливу працю, дотримання законів і принципів, без послаблень і привілеїв.
