Поліненко Вікторія

1973 року щасливо народилася в Києві в родині інтелігентів.

Музичну школу (клас фортепіано) закінчила, та - на втіху не позбавленій слуху громаді, а також дітям - не стала ні виконавицею, aні вчителькою.

Заявивши в 7-річному віці мамі, що буду все життя читати книжки і отримувати за це платню, обіцянку виконала. Правда, пізніше виявилося, що самого читання мало – потрібно щось і писати. Тому від першого курсу філологічного факультету Київського університету ім. Шевченка підробляю журналістикою. Наразі – в „Українському тижні”. Паралельно продовжую самореалізацію та самовдосконалення у науковому відділі Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.

Не комунікабельна, характер важкий. Достатньо лінива, аби стирчати 3 роки в аспірантурі. Але не достатньо наполеглива, щоб довести дисертацію до пуття – тобто захисту. Хоча надія, як відомо, агонізує повільно.

Маю погані звички. 

Хобі: хоровий спів, придумування псевдонімів.