За своєю натурою є авантюристом (в доброму розумінні цього слова), про що свідчить трудова біографія, яка проходить за маршрутом “Львів – Донецьк – Київ (транзит)”.
Народився 14 серпня 1976 року у м. Соснівці Львівської області. Мати – уродженка Тернопілля, батько – з Івано-Франківщини. На відміну від решти однолітків, які з шкільної парти мріяли піти у великий бізнес, уже з 9-го класу думав про журналістику. Після закінчення Школи дитячої журналістики у Львові у 1993 році зайняв друге місце на Всеукраїнському конкурсі “Юнпрес” і того ж таки року вступив до Львівського держуніверситету ім. Івана Франка. Проте, уже з другого курсу на “парах” його бачили не завжди. З 1994 по 2000 рік встиг пропрацювати на різних редакторських посадах у львівській газеті “Експрес”.
Зрозумівши, що засидівся на одному місці, перехйшов на роботу до газети “Поступ”, де був редактором місцевих новин, а згодом - директором відділу реклами. Паралельно закінчив Школу газетного менеджменту, організованого IREX – ProMedia. У листопаді 2000 року отримав запрошення попрацювати в Донбасі. Будучи шахтарчуком, який з дитинства бачив терикони у рідному місті, погодився.
Протягом 2001 року працював редактором і директором газети “Салон Дона і Баса - Маріуполь”. Коли інвестори вирішили згорнути цей проект, з жовтня 2002-го по квітень 200З року у головному підприємстві компанії - “Салон Дона і Баса” (м. Донецьк) – був оглядачем відділу бізнесу і фінансів. А у травні став заступником головного редактора журналу “Золотий Скіф”. Останнє в році число "Скіфу" (яке виходило під патронатом тодішнього прем’єра Віктора Януковича) стало останнім взагалі – після того, як об’єктивно були висвітлені події довкола з’їзду “Нашої України” в Донецьку.
Після двомісячного байдикування, напередодні президентських виборів, пішов у консультанти прес-служби Донецького виборчого штабу Віктора Ющенка, за що здобув репутацію самогубця серед своїх друзів з Центральної і Західної України. Але не варто Донеччину сприймати прямолінійно-негативно. Навіть, якщо тобі двічі нам’яли боки, слід пам’ятати, що усюди є добрі і погані люди. І добрих таки більше.
Після закінчення виборчої кампанії працював власкором інтернет-агенції “ProUA” у Донецьку. Тоді ж разом з кількома іншими журналістами створив місцеву “Агенцію журналістських розслідувань (АЖуР)”, активну участь у діяльності якої беру й дотепер.
На початку 2006 року опиняюся в Києві. Оскільки у самому розпалі була вже парламентська виборча кампанія, запросили попрацювати у PR-відділ Центрального виборчого штабу БЮТ. Після виборів став кореспондентом інтернет-сайту “Кияни”, а з липня 2006 року обійняв посаду спецкора газети “Без цензури”. Спеціалізація - журналістські розслідування.
У серпні 2007 року, в силу різних обставин, "БЦ" закрили. А вже з осені став журналістом відділу розслідувань “Українського ТИЖНЯ”.
Так писав про себе Василь Васютин, працюючи в "Українському тижні".
01. 03. 2010 року Василь Васютин помер.
